Андрій Коболєв: Газпром заплатить
Якщо оцінювати реалістично, в якому оптимальному форматі ви бачите взаємодію з Газпромом після 2019 року?
Будьмо відверті, зберегти транзит після 2019 року, коли запрацює «Північний потік-2», буде складно. Кожен кубометр транзитного газу, який залишиться в системі, доведеться добувати в боях: неймовірними дипломатичними зусиллями, нашою роботою, зусиллями влади і президента особисто.
Проте шанси на зупинку «Північного Потоку-2» таки є. Нині завдання української сторони – продемонструвати міжнародним партнерам України всі загрози, які приховує цей проект. Це дасть нам змогу заручитися їхньою потужнішою підтримкою в протидії будівництву газогону.
Якщо дії Газпрому призведуть до відсутності транзиту територією України, Нафтогаз через міжнародний арбітраж зобов’яже Газпром заплатити за свої дії.
Нафтогаз озвучив намір стягти з Газпрому 12 млрд доларів компенсації за можливу втрату транзиту територією України. Яке юридичне підґрунтя матимуть ваші аргументи на користь такого стягнення?
Ми розпочинаємо новий арбітражний процес у Стокгольмі. З-поміж вимог Нафтогазу – компенсувати збитки за невиконання Газпромом контракту на поставку газу. Компенсації підлягає різниця між переглянутою контрактною ціною (за зміненою попереднім арбітражним трибуналом формулою) та ціною, за якою Нафтогаз вимушений заміщувати газпромівський газ поставками з Європи.
Загальна сума вимог справді вже перевищує 12 млрд доларів. Щодо юридичного підґрунтя, ми апелюватимемо до положень поточного транзитного контракту. Вони дають Нафтогазу право переглядати транзитний тариф для включення в його розрахунок прискореної амортизації та/або економічного знецінення української ГТС внаслідок відсутності транзиту після 2020 року.
Наші позовні вимоги є досить обґрунтованими. Тому єдиним способом, що дасть змогу Газпрому уникнути стягнень, може бути відмова від «Північного потоку-2». Тільки це буде певною гарантією збереження транзиту територією України.
Зважаючи на високий економічний прагматизм європейських партнерів, як можна переконати їх, що збереження транзиту Україною буде для країн ЄС економічно доцільнішим, ніж транспортування «Північним потоком-2»?
Жодної економічної доцільності в будівництві «Північного потоку-2» немає. Навіть якщо Німеччина збільшить закупівлі російського газу вдвічі, ГТС України здатна доправити такі додаткові обсяги за значно вигіднішим тарифом. Ми всіма способами доносимо до європейських партнерів, що «Північний потік-2» – суто політичний проект, що загрожує енергетичній та екологічній безпеці Європи.
Як складається ситуація з покроковим планом анбандлінгу оператора ГТС? Що наразі гальмує цей процес?
Анбандлінг є нашим обов’язком згідно з Законом України «Про ринок природного газу» для імплементації в Україні третього енергетичного пакету. Ми, звичайно, наполегливо працюємо над анбандлінгом і обрали його одним зі стратегічних напрямів роботи. В межах групи Нафтогаз, за координації з боку наглядової ради, ми реалізуємо всі потрібні та залежні від нас заходи для підготовки до анбандлінгу. Але є два дуже важливі аспекти, які не могли не загальмувати процес. Перший – ситуація з Газпромом. Контракт щодо транзиту між НАК «Нафтогаз України» та російським Газпромом забороняє передавати набуті за контрактом права й обов’язки третім компаніям без згоди іншої сторони (тобто Газпрому). Він також визначає Нафтогаз виконавцем послуг за контрактом, який забезпечує, зокрема, роботу ГТС України. Анбандлінг – це і є передача прав та обов’язків, що пов’язані з транспортуванням газу, новій визначеній державою компанії, яка відповідає чіткому переліку критеріїв незалежності. Голова Газпрому Міллер чітко висловив позицію: вони проти перегляду контракту. Це вже означає, що анбандлінг неможливо закінчити до завершення дії чинного контракту з Газпромом у 2019-му. Є й другий аспект. Анбандлінг сам по собі не є метою. Мета – забезпечити роботу та розвиток української ГТС за європейським взірцем і зберегти стратегічну транзитну роль України. Це означає, що умови анбандлінгу мають бути зрозумілими, прийнятними та вигідними для потенційних стратегічних партнерів зі спільного управління ГТС. Факт їхньої участі у підприємстві, яке утвориться після анбандлінгу, є головною запорукою збереження транзиту, розвитку української ГТС, ефективної комунікації з ЄС, захисту інтересів компанії в умовах російської агресії.
Наскільки фінансово стабільним є оператор української ГТС з огляду на величезні борги облгазів за несанкціонований відбір газу з системи?
Боргів накопичилося вже на 27,5 млрд грн. Майже 70% цієї суми належить операторам газорозподільних мереж групи РГК. Вже три роки оператори газорозподільних мереж, керуючись аргументом низького тарифу на послуги розподілу, відбирають газ із системи АТ «Укртрансгаз» на власні технологічні потреби. В свою чергу, АТ «Укртрансгаз» за відібраний газ платить власним коштом, тому й накопичує збитки. Цей дисбаланс спричиняє відчутну фінансову нестабільність оператора ГТС. Це, до речі, може призвести до значних ускладнень із залученням міжнародного партнера до управління українською ГТС після анбандлінгу: ніхто не хоче відповідати за газотранспортну систему, з якої облгази можуть безконтрольно відбирати газ.
