Лана Зеркаль: Розмови про санкції в Європі викликають обурення

Як Україна оцінює шанси, що ще за цього складу Європарламенту можна буде проштовхнути ідею внесення правок до газової директиви ЄС? Тоді проект «Північний потік-2» перебуватиме під дією європейського права, що може зробити його фінансово недоцільним. Свого часу так вдалося зупинити «Південний потік».

Нині питання не так у Європейському парламенті, як у Раді ЄС. Австрійське головування, фактично, відтерміновує просування змін до директиви, заблоковано роботу на рівні постійних представників. Австрія, Німеччина, Нідерланди і Бельгія проти цих змін, тому вони штучно створюють всі можливі перешкоди для їхнього просування. Приміром, зараз цей процес гальмує розповсюдження запитальників, на які мають відповісти держави-члени.

За австрійського головування ми не чекаємо жодних рухів, що пов’язані зі зміною до директиви. Наступною головуватиме Румунія. Тому ми вже фокусуємося на роботі з румунами та іншими країнами, що проти будівництва «Північного потоку-2».

Якими каналами відбувається комунікація з цими країнами?

Це дипломатичні канали. Постійне спілкування на різних рівнях: у Брюсселі з представництвами країн-членів ЄС, робота в столицях, постійні зустрічі, створення коаліцій – робота, яку ми провадимо щодня.

Варто зауважити, що політики ухвалюють рішення на підставі думки бізнесу та громадської думки. Усе це – складові роботи дипломатів.

Росія має значно ширші можливості впливу на громадську думку. Росіяни потужно працюють у Німеччині: спонсорують футбольні команди, представляють себе на різних змаганнях, допомагають громадам. Тобто, роблять усе те, що нам недоступне через обмежені ресурси.

Які інструменти в переговорах із країнами ЄС поки залишаються невикористаними, а притримуються, як фінальний аргумент?

Якщо вони й є, зараз їх ніхто не озвучить.

Ми дуже сфокусовані на можливих санкціях з боку США. Але санкції є крайнім засобом. Мало того, адміністрація Трампа нині зосереджена, радше, на торговельних аспектах, що пов’язані з тарифною політикою. А для Німеччини, приміром, зміна тарифів для прибуткових галузей є відчутнішою за будь-які санкції. Санкції лише дратують. І взагалі, коли ми говоримо про американські санкції, Європу це обурює, особливо німців. Вони вважають, що зробили для нас дуже багато в процесі врегулювання ситуації на Сході. Але ми все одно повинні говорити про посилення тиску.

Відносини не завершуються цим днем. Тому паплюжити їх і приносити щось у жертву заради іншого не варто. Потрібно шукати балансу інтересів. Німецькі компанії можуть бути зацікавленими в українській ГТС. Ми маємо створити бізнес-кейс, щоб вони були зацікавлені в самому існуванні ГТС, а не просто давали нам можливість виживати з мінімальним обсягом газу в нашій системі.

Як простимулювати їхній інтерес?

Насамперед, створити такі ж законодавчі умови, як у ЄС. Тобто не пристосовувати своє законодавство до європейського, а застосовувати європейське законодавство в Україні і мати доступ до внутрішнього ринку ЄС. Це те, над чим ми зараз працюємо з європейцями. І я не можу сказати, що в них великий апетит до цієї теми. Бо вони розуміють: це, фактично, створить для нас такі ж умови, які діють у Швейцарії, Норвегії та  інших країнах, що входять у спільну економічну зону з ЄС. Але для нас це єдина можливість забезпечити адекватні умови функціонування газового ринку в Україні.

Чому тристороння група, що має врегулювати газові питання в трикутнику Україна-Росія-ЄС, є не зовсім ефективною?

Бо росіяни відверто чекають виборів і розраховують, що, як завжди, політично домовляться з переможцем щодо умов постачання газу. Нічого нового в їхній поведінці немає: вона була і є нецивілізованою.

«Північний потік-2» – це не лише про енергетику та економіку, а й про безпеку. Як європейці сприймають риторику України щодо безпекового виміру проекту?

На жаль, європейці міркують зовсім іншими категоріями. Вони захищені п’ятою статтею Натовської угоди, присутністю американських військових баз і геть інакше розуміють безпеку. Потенційної небезпеки, яку створюють росіяни з будівництвом «Північного потоку-2», ЄС не відчуває. Навіть попри досвід України з будівництвом Керченського мосту, що спричинив зміни режиму морських комунікацій.

Балтійські країни чутливіші до таких викликів. А ось стара Європа, яка насолоджується миром вже багато років, і досі вважає, що гроші вирішують усе, і економічний інтерес превалює над рештою.

Чи немає у вас відчуття зневіри в справі протидії «Північному потоку-2», з огляду на чималий економічний інтерес наших європейських союзників у його реалізації?

Ситуація може змінитися. Як на краще, так і на гірше. Ми не знаємо, в якому складі працюватиме Єврокомісія наступну каденцію. Ми не можемо повною мірою передбачити, яким буде наступний Європарламент. Так само, як і не можемо передбачити, кого оберуть українські громадяни. «Чорний лебідь» може прилетіти з будь-якої сторони.

Наше завдання – працювати над собою. Бо якби ми були привабливіші з позиції оперування бізнесом в Україні, то не було б такого апетиту до будівництва «Північного потоку-2». Не думаю, що ми маємо бути ідеальними. Але, принаймні, можемо бути передбачуваними.