Володимир Осадчук: Китай – на першому місці

Час вже дає змогу визначити проміжні результати поточного аграрного сезону. Наскільки він є вдалим для українських зерновиків та для COFCO, зокрема?

Ранні зернові вже зібрано і пшениці зібрали дещо менше, ніж торік. З огляду на те, що вже й близько 50% пізніх зернових зібрано, загальна картина свідчить: цей рік для товаровиробника буде не гіршим за попередній. Ми оцінюємо майбутній врожай на рівні 65-67 мільйонів тонн усіх зернових, що є досить істотним.

Пшениця та ячмінь – рентабельні для товаровиробника, попит на світовому ринку є. Через те, що цього сезону були певні проблеми в Європі, країнах Латинської Америки та Росії, особливо з пізнім збиранням, є очікування, що як тільки Росія вивезе свій врожай, ціна має поступово зростати. Щодо кукурудзи, то велика пропозиція на світовому ринку зумовлює зниження ціни. Втім, ми можемо експортувати понад 20 млн т, бачимо попит і прогнозуємо, що рано чи пізно він буде абсорбований.   

Який глобальний план COFCO щодо України? Яким чином компанія бачить тут свій розвиток на найближчі роки?

Позаяк ми – одна зі структур китайської корпорації, наше головне завдання, насамперед, задовольняти попит на китайському ринку. З іншого боку, ми є міжнародною компанією, державною корпорацією КНР, що працює з тими країнами, де є попит на нашу продукцію. Тому Китай – на першому місці, а потім вже решта ринків.

Попит китайської сторони ми задовольняємо на 100% українським зерном. Добре, що між Україною та КНР підписано низку протоколів санітарних та фітосанітарних вимог, які дозволяють експортувати українську продукцію на китайський ринок.

Власне, рівень торговельної співпраці України з Китаєм часто не відповідає заявленим намірам та наявним можливостям. Де ви вбачаєте точки експортного прориву до Китаю, зважаючи на те, що зовнішньополітична обстановка нині сприяє: КНР дедалі більше переорієнтовується на європейські ринки через торговельну війну зі США?   

Згоден, Комісії, які працюють між Україною і Китаєм, не є на 100% ефективними. Китайський ринок дуже цікавий і для української продукції там багато місця. Але Комісії мають запевняти українську сторону в своїй готовності гарантувати поставки тієї чи іншої продукції в Китай. У КНР, з його ієрархічною системою, не завжди можливо швидко знайти той канал, через який розв’язують робочі питання. З його багаторівневою системою треба комунікувати постійно, щоб досягти результату.

COFCO International має власний термінал у Миколаївському морському порту. Вкладено $75 млн, це чималі інвестиції. Яким чином збільшення власних потужностей впливає на результати роботи компанії?

З появою власного терміналу ефективність роботи зросла, бо ми можемо правильно організовувати логістику. Тепер маємо більше шансів співпрацювати з товаровиробниками, можемо краще спланувати свої товарні потоки і з більшою впевненістю гарантувати кінцевим споживачам, що продукцію поставимо вчасно і з тими якісними параметрами, що їх задовольняють.

Чи є в планах реалізація подібних за масштабом інфраструктурних проектів?

Розглядаємо декілька. Насамперед, нас цікавить внутрішня логістика, бо з нею є певні проблеми: і наземна, і водна (річкова). Якщо в майбутньому матимемо таку нагоду, то розглядатимемо можливість, крім Миколаєва, зайти в ще один глибоководний порт. Відповідно, є й плани з розширення нашої присутності на ринку.

Як вибудувано логістичний ланцюжок компанії? Які з його «ланок» потрібно зміцнити?

Ми використовуємо всі види транспорту. Автомобільний – на відстані до 200 км, в радіусі навколо наших активів: терміналу, заводу, елеватора чи річкових пунктів навантаження. Залізничний – по всій Україні. З ним саме і є певні проблеми. Ми використовуємо вагони інвентарного парку та власні вагони і бачимо, що їхній обіг з 10-12 днів торік зріс до 20+ днів цього року. Є проблема тяги: це змушує збільшувати кількість використання вагонів, тоді як ефективність їхнього використання – знижується. Це завдає компанії, та й народному господарству України загалом, чималих збитків. В ефективність Укрзалізниці мало віриться. Для бізнесу залізниця залишається великою кісткою в горлі. Натомість, стає ефективним річковий транспорт, особливо для тих, хто, як і ми, працює в миколаївському порту. Єдина проблема тут – брак баржевого флоту.

До питання розширення експортної географії. Які напрямки вбачаєте перспективними для української зернової галузі? З якими товарами треба заходити на кожен з напрямків? Які з них планує своїми потужностями закривати український офіс COFCO?

У нас є традиційні ринки: Європа, Північна Африка та Близький Схід. Але ці ринки зростатимуть пропорційно збфльшенню кількості населення. Буму чи істотного зростання попиту на них ми не чекаємо. До того ж, Україна для себе вже відкрила азійські ринки: Китай та Індія, Індонезія та Малайзія, Японія та В’єтнам, тощо. Якщо ми й далі інтенсивно нарощуватимемо врожаї зернових та олійних культур, наша географія розшириться й на Африку. Там зростає населення, збільшуються обсяги інвестицій у регіон, а з підвищенням добробуту країн зростатиме й потреба в якісніших харчових продуктах. Навіть сьогодні вимоги до пшениці продовольчої, яку ми відправляємо в Африку, не поступаються вимогам Єгипту, Індонезії, чи інших держав. Щодо країн Латинської Америки, то Мексика чи Бразилія могли б стати нашим ринком, але це буде епізодично і не постійно.

Зерно з України впевнено почувається на світовому ринку?

Ми почуваємося впевнено як країна, що експортує багато фуражної пшениці. Але я вважаю, що нам потрібно працювати над вирощуванням високопротеїнової, тобто продовольчої, пшениці. Так, простіше вивезти фуражну пшеницю, недоінвестувати в землю якихось кілька доларів, але попит на продовольчу пшеницю завжди є.

Чим житиме зерновий ринок України в наступні періоди? Чи прогнозуєте ви розширення товарної номенклатури експорту? Зсуви в бік органіки?

Чітко простежується тенденція, що вирощування пшениці і ячменю не прогресує. Обсяги площ під вирощуванням цих культур з року в рік є сталими: пшениці – близько 6 млн га, ячменю – близько 2 млн га. Отже, збільшити їхнє виробництво можна лише за допомогою інтенсифікації вирощування, технологій.

Бачимо прогрес у вирощуванні олійних культур. Площі під посіви зросли майже вдвічі. Причина – є попит, бо маємо переробку. Ми є лідером в експорті олії, тож, гадаю, соя і ріпак домінуватимуть в Україні поруч із їхньою переробкою. Виробляємо й достатньо кукурудзи, тож час цікавитися глибшою її переробкою, можливо, інвестувати в її перетворення на біоетанол. Я переконаний: ми маємо зосереджуватися не на сировині, а залишати в Україні додану вартість.