Міжнародний порядок має бути підпорядковано верховенству права, а не законам джунглів

Александер Вершбоу

Екс-посол США в РФ, експерт Атлантичної ради (Atlantic Council)

Радий вітати читачів першого TRUMAN Index 2019 року. Це видання є безцінним інструментом як для науковців, так і для політиків, адже дає всебічний аналіз подій у відносинах України з Європейським Союзом, США, НАТО, Росією та Китаєм.

Останні тижні 2018-го позначено драматичними й потенційно зловісними подіями в Чорному морі та Керченській протоці. 25 листопада Росія незаконно заблокувала та закрила Керченську протоку, злочинно атакувала й захопила три українські судна, грубо порушивши міжнародне право та двосторонні домовленості з Україною. На відміну від анексії Криму та неоголошеної війни на сході України, ця атака не була двозначна, суперечлива, здійснювана «зеленими чоловічками» без розпізнавальних знаків. Це був акт прямої агресії з боку військово-морського флоту та служби безпеки Росії проти суверенної держави з порушенням її прав у Чорному та Азовському морях (води останнього ділять Україна та Росія).

Ці дії можна вважати лише умисними, з метою дестабілізації України напередодні виборів та послаблення її економіки. Сполучені Штати та Європейський Союз риторично засудили їх, зажадавши повернення захоплених Росією суден і моряків. Проте вони не зважилися на жодні конкретні кроки. Якщо на листопадові події відреагують лише повчаннями, російський президент Владімір Путін вважатиме це зеленим світлом для подальшої ескалації, в тім числі блокади або й анексії Азовського моря, а також нових наступів на сході України.

Події 25 листопада не були виняткові. Росія маленькими кроками посилювала тиск на Україну влітку та восени 2018 року, аналогічно до повзучої агресії Москви проти Грузії навесні й влітку 2008-го. Це базується на переконанні, що жоден маленький крок не спричинить нічого, крім політичних протестів Заходу.

Попередні дії Росії зловісні в ретроспективі. Впродовж 2018 року на лінії зіткнення в окупованому Донбасі постійно відбувалися артилерійські та ракетні обстріли українських військових і цивільних об’єктів силами під російським командуванням. Продовж усього літа Росія втручалася в міжнародні морські перевезення до та з українських портів Маріуполя і Бердянська, що в Азовському морі, завдавши значних збитків місцевій та національній економіці. На початку листопада Кремль застосував дзеркальні санкції проти українських компаній та прозахідного бізнесу. А в середині листопада дозволив «вибори» на окупованих територіях Донецької і Луганської областей, грубо порушуючи Мінські домовленості 2015 року.

Схоже, Москва прагне виставити Україну невдахою, що не може захистити власних кордонів. На виборах 2019 року вона сподівається привести до влади в Києві гнучкішого лідера й розвернути в зворотній бік його зближення з ЄС та НАТО. Суверенітет України та її прагнення європейського майбутнього, безумовно, є дуже важливими, як і довіра до зобов’язань Заходу щодо міжнародного порядку, який підпорядковано верховенству права, а не законам джунглів.

Риторичне засудження Сполученими Штатами та Євросоюзом – захід потрібний, але недостатній. США та союзники у ЄС мали б завдати Росії реальних фінансових втрат, якщо вона не змінить курсу. Йдеться про посилення економічних санкцій проти російських судноплавних компаній, банків та персональних друзів Путіна, що причетні до торгівлі з незаконно окупованими українськими територіями.

Також США та їхні союзники повинні розширити присутність НАТО в Чорному морі, демонструючи таким чином підтримку України та свободи судноплавства в міжнародних водах. Варто й збільшити підтримку українських військово-морських сил, надавши, зокрема, системи берегової охорони для їхнього розгортання на узбережжі Азовського моря. Інакше Росія віритиме в безкарність ескалації – сьогодні проти України, завтра проти Заходу.